Вступ

В Берліні сталася біда —

Стряслась беліберда…

Шпигун, фашист і емведист,

І сталінський поет,

З’єднавши свій докупи хист,

Створили “Комітет”, —

Щоби на “родіну” ішов

Мерщій Антон Біда,

Бо плаче там за ним Хрущов…

Така беліберда!

І розіслали “Бюлетень”;

Я прочитав — біда!

Не бюлетень — “тєнь на плєтєнь”,

Така беліберда!

І найчудніше номер вдавсь

У тій шпаргалці, брат,

Як там за мене роздививсь

Якийсь лауреат, —

Як в “рай” совєтський черги жде

Діпіст Антон Біда,

Як мріє він про еМВеДе…

Така беліберда!

Я рачки ліз, — сміявсь до сліз,

Читавши цей трактат,

Як заробляв черговий приз

Нещасний лауреат.

Але нехай. Таких не хай —

Що зробиш як біда.

Такий повзе, куди не пхай:

“Бурда? Беліберда? —

Яка різниця! Тільки б приз,

А решта — тринь-трава!..”

Я рачки ліз — сміявсь до сліз,

Читавши ті дива.

Але нехай. Таких не хай.

Мовчу і не дишу.

Про себе сам я на цей “хай”

Всю правду напишу.

Лиш не тепер. Я бій зведу

В наступному числі.

А зараз — про белі берду

Оцю ось взагалі.

***

В східний Берлін прийшов наказ,

Прийшов такий пакет:

Щоб в “рай” вернуть Антона враз,

Створити Комітет!

І загуділи провода

З Берліну до Кремля —

Співає з радости вода,

Співає вся земля, —

Все про любов, все про любов

До бідного Біди, —

Тебе кохає сам Хрущов!

Скоріш, Антоне, йди!

Скоріш, скоріш, Антоне! Скрізь

Тепер ти як девіз!

Без тебе нам й соціалізм

Не є соціалізм!

Гей, загуділи провода,

Гуде земля й вода —

Хвилює всіх Антон Біда…

Така беліберда!

Й сидить Біда от при столі

Та й слухає етер,

Та й думає, що, взагалі,

Кому ж біда тепер?

Що ж, поговоримо про це

В наступному числі,

А зараз — глянемо в лице

Цим “Браттям” взагалі,

Придивимося, хто ж вони,

Що кличуть нас “туди”,

Хто ці геройські брехуни,

Майстри беліберди?

***

Спочатку шеф: Авторитет!

Не скажеш, що Біда.

Створив “приватний” комітет…

А це — беліберда!

Пагони, орден, все як є,

Неначе й справді шеф,

Лиш не сказав, а хто ж дає

Червінці на цей блеф,

І хто ж їм дав за це чини,

Медалі й ордени,

Й за скільки срібних продали

У “рай” Біду вони.

Урра, урра! Такий скандал:

На чий же капітал?!

На чий наказ?.. ну, словом, шеф

Збрехнув, як генерал.

Назовні — зовсім не чекіст,

Великий гуманіст.

Лише з нутра — дрібний службист,

Маленький емведист.

В чаду любови до Біди

Зчинив він ґвалт такий…

Якої ж ще беліберди

Ти хочеш, друже мій!

За ним іде другий капрал,

Чи топак генерал,

Чи топак справжній потентат —

Герой-лауреат.

То він про мене писонув —

Гармошку в руки дав,

І по губах “сальцем” мазнув…

Його я вже згадав.

Зробив він, бач, геройський жест:

Свій сталінський пиріг

Уклав у цей “приватній” трест,

Уклав і все, що міг, —

Щоб поуз браму еМВеДе

Вернути в “рай” Біду…

Чи бачив, друже, ще ти де

Таку беліберду?!

А третій стовп при двох оцих —

Крутій — відомий хлист, —

Холуй контррозвідок усіх,

Шпигун і кар’єрист.

Ой, хоче щастя для Біди

Шпигун і ренегат!..

Такої ще беліберди

І світ не бачив, брат.

Але найкращий в тресті там,

В “приватнім” тім ларку,

Фашистський прихвостень і хам,

Що на своїм віку

Не з одного крови напивсь,

Не одного продав, —

Він Василаким об’явивсь

І в тресті Тузом став…

Такий букет: — шпигун, “поет”,

Фашист і емведист, —

В цілому — вийшов “Комітет”.

Держись, Антон діпіст!

Але Антон на те й БІДА,

Що “там” біди хлиснув

(Хоч був він там Герой Труда),

Бо холуєм не був, —

На те він і бувалий кмет,

На те він і Біда,

Щоб розуміть, що “К о м і т е т”

В а ш —

ц е б е л і б е р д а.

***

Оце було б на перший раз.

Пока!

Надалі прочу,

Що розповім тут сам для вас,

Хто Я й чого я хочу.

Ніж слухати куди веде

Фашист із емведистом,

Я розкажу без еМВеДе,

Як став Біда діпістом.

Коли й на “родіну” прийду,

Коли й вернусь до хати…

Цього не знають, лиш тремтять

Хами і лауреати.

Про все скажу.

Ну, а поки —

Товаришам — мій стиск руки!

А ворогам — “готов всігда!”

А н т о н Б і д а,

Г е р о й Т р у д а.