Втеча

Світло розбилось на скалки і в кришталевому смерку безладдя

ледве в очах палахкоче смуток вечірнім багаттям

варево чорних сузір’їв ллє порожнеча венова

на керамічні обличчя ворога і чатового

Відлюдкувате каміння викресливши з небокраю

з прихистку хмар пурпурових ніч на будівлі сповзає

й зорі віщують нам друзів бо від долівки до стелі

форма пітьми що світла сотається є тунелем

Вгвинтемося ми у нього крицею в поле магніту

і з відчайдушністю дзигі кинеться шлях під копита

карлики й звірі лускаті зникнуть в безодні нічниці

й радощі поту солоні взнають обвітрені лиця

невороття чорнотропи взнають азарт верхогонів

бо золотими зірками наші підковані коні

бо скрижанілу самотність душ приєднавши до духу

вже вигопцьовує простір танцем одвічного руху.