Втілення болю

В подорожню вічність, куди думка лине,

але назад ніколи не верта,

перетікають тільки порожнини

і зостається праху вагота…

Горщок розсипавсь, та ідея форми

висить в повітрі, виповнена вщерть

безвічним змістом… і кругліють жорна,

готові розмолоти час на смерть.

Каганчик з гільзи, полотняна торба

і ложка захалявна, погрібна,

щоб коливо по смертних плюндрах сьорбать…

Та нижче всього зависа труна…

Висять ідеї, аби стати збіжжям,

щоб втілитись життям в речовину,

але гуляють протяги навстіжні,

підносять прах земний в височину…

І вихорів стовпи, і хмари чорні

з плодючих нив, з розораних ґрунтів

перетікають у небесні форми,

та тільки прах людський осиротів:

кружляє в небі — душу не знаходить,

що розчинилась в світі, наче сіль…

І в муках родових вмира природа,

в бездушну форму втілюючи біль.

***