Втома

Не криюся: життя мене стомило,

Бо знає втому навіть мідний дзвін,

Що також скаржиться: якби не било —

Безмежно довго не старівся б він.

Якби мене ізмалечку й донині

Життя не катувало, не товкло —

Мені, можливо, в тихій самотині

На старості б ще й затишно було.

На пасіці поміж валками сіна,

Щасливий від червневого тепла,

На сонці вигріваючи коліна,

Я б споглядав, як трудиться бджола.

І мир в душі, і злагода, і тиша.

Вітрець — і той голубить сивину.

Колись вечірня зірка заколише —

І я навік під вишнею засну…

А те, котре мене живим робило,

Скресає, мов забуте відкриття:

Якби у дзвоні не гойдалось било —

Вже не було б ні дзвону, ні життя.

13.04.1981