Втрачаю. 6#65

Швидко втрачаю час, і втрати великі роблять мене безпомічним.

Спогади і моменти втрачаю, і разом із ними багатьох речей контестність.

Втрачаю людину в собі - це все вже стає навіть трішки комічним,

І смішніше від розуміння, що разом із цим, щей втрачаю власну суб‘єктність.

Забуваю аромат волосся, і не читаю повідомлень в голові твоїм голосом.

Втрачаю свою гордість, жаліюсь і нав‘язуюсь, комусь, в пошуках розуміння.

Втішає тільки дорога, присипляє мене своєю ритмічністю пóлос:

Милозвучна, смертельна колискова - байдужість водія не пристібнутого до сидіння.

Давно вже втрачаю сон, стало бракувати чогось, щоб заснути.

Втрачаю стриманість і лояльність до інших, бо вони не такі як ти.

Втрачаю свій романтизм, і як полум’я жадібне, дуже боюсь згаснути.

Я втрачаю розуміння, де гострі, а де тупі, кути…

Я вже не шукаю того, що могло врятувати, загублений в собі світ.

Я теж вже все втратив - не лишилось місця живого, на дурній душі.

І з таким розкладом, скоро, кольором улюбеним моїм стане «вицвіт».

І дим власного вигорання, заповнить повністю зсередени мене й удушить.

Швидко втрачаю нас, і ці втрати великі роблять мене безпомічним.

Спогади і моменти втрачаю, а разом із ними багатьох речей контестність.

Втрачати таку людину - як ти, стає вже навіть трішки комічним,

І смішніше від розуміння, що без тебе я, втрачаю власну суб‘єктність.