Вухастик

Вухастик тихо поруч спить,

маленький світ у м’яких лапах.

Він знає все, але мовчить,

і не питає: «що не так?»

Йому не треба пояснень,

чому мені буває важко.

Він просто є — і в цьому сенс,

без зайвих слів, без зайвих масок.

Я обійму його вночі,

коли думки стають гучніші,

коли тривога шепче щось —

він робить тишу трохи ближчою.

У нього вуха — як крила,

які не тягнуть, а тримають.

І я, як в дитинстві, жива,

коли він поруч — я не зникаю.

Хай світ біжить кудись не так,

хай люди інші, холодні, різні —

мій Вухастик — це мій знак,

що ніжність ще існує в житті.