Вузлик на пам’ять

Помруть чи ні римовані рядки —

Істотно,

Та не цим піклуюсь нині:

Чим стану я, коли мої кістки

Камінням зробляться в могильній глині?

Невже нічим?..

Адже ж я жив, я був

Не каменем в ярку, не мінералом.

Чи марно я пекельний гарт здобув,

Йдучи між лезом і зміїним жалом?

Заради чого стільки сліз і мук,

Терзань і зрад, що випалили душу?

Заради рими, від якої звук

Утвердити в людському серці мушу?

Хіба ж у пісні добрій чи лихій

Є сенс, коли ти сам —

Лише химера;

Коли життя — це тільки гра стихій,

А не розумно витворена сфера?

Відстороніться ті, хто кулаком

Мені втовкмачував гірку облуду.

Кінець мій

Не під глиняним горбком —

Я знаю, що кінця ніде не буде.

А вас-бо жаль, старі товариші,

Що натрудили мозок і долоні:

Кінця нема —

Є тільки сон душі.

Спочинок у божественному лоні.

І скільки тисяч літ —

Не в тому суть:

Для вічності це тільки мить єдина.

Відтак захмарні крила понесуть

Туди, де має вирости людина.

Це знову будеш ти —

Не інший, ні.

Спочатку звідаєш і щастя, й скруху.

А те, що пам’ять втратить уві сні —

Лиш дріб’язок земний,

Не досвід духу.

Світ — не годинник.

Еталон новий

В почесному кутку для нього вішай.

Як може Всесвіт бути неживий?

Невже він

Од комп’ютера простіший?

Збагни хоч це — у баченні яснім

Це теж прийняти можна за основу:

Ти є лиш Інформація у нім…

Або Число…

Або одвічне Слово.

Бог чи Ідея —

Думка не нова.

Навчись нарешті міркувати строго.

О назви, назви…

Ви —лише слова,

Та як міняєте людську дорогу!

01.11.1986