Взагалі. 6#92

Взагалі, читати тобі старі вірші, які хоч і написані ніби як про тебе, дивно якось.

Взагалі, бути таким дивно, відвично звертати увагу на днів своїх якість.

Взагалі, я ніколи таким щасливим не був ще, хто ж думав, що щастя без свободи не існує?

Взагалі, може це все дивна і дурна хвороба, собою так легко наді мною бере і панує?

Взагалі, я хотів би забрати тебе з цього світу, і тікати по інших, пізнаваючі твою пристрасть.

Взагалі, ти можливо хотіла би того ж самого, нам пасує з тобою, наше розуміння і щирість.

Взагалі, я не знаю тебе так сильно, як хотів би, але відчуваю, напевно без тебе мені гірше.

Взагалі, я так багато і довго не пишу зазвичай, але про «моменти», якось легше писати вірші.

Взагалі, я хотів би наповнити його чимось більше, наприклад метафорами аромату саду літнього,

З яким у мене так міцно і стало асоціюється, безмежно п‘янкий запах тіла твого.

Взагалі, я хотів би більше про піски і море, давай махнем автостопом в маленьку пустелю літом?

І будемо варити турецьку каву на піску та дивитися на небо, омріяне ясним зоряним світлом.

Взагалі, я не лікар, та і сам потребую допомоги, але рани я бачу, та хочу тебе лікувати.

І за кожну твою маленьку, незначну перемогу, я щиро, від серця, тобі буду дякувати.

Взагалі то, ти така красива, ти знала це? Я це бачу в твоїх глибоких і сірих очах.

Хоч ти інколи і можеш тонути в думках, де танцюєш, прекрасна і гола, у власних дощах.

Я з тобою розділю цей танець.