Взаємне віддзеркалення

Тебе я всюди, світло, бачив

летючим, ніжним та гарячим.

У шибку ночі лунко стукав,

порізавши об неї руки.

Ти ж, розгубивши пір’я біле,

від мене далі відлетіло.

І обернулося на віск

те пір’я, що в долонях ніс.

Ти ж залетіло так далеко,

що тільки й чути гострий клекіт.

Та загубився навіть слід,

і став прісним без тебе світ…

Повіки склеплю — іскра зблисне…

Розплющуюсь — і як навмисне

палають простирадла стін,

б’є світло з чотирьох сторін…

Хапаюсь — наволочка чорна.

У вікна дивиться потворна,

безлика, без’язика тьма:

ніде ні рисочки нема…

Згадав тебе — з’явилось знову.

Так ти ж на відстані любові…

Бо світло з світла виника

і відбиває близнюка…

***