Вздовж коридору твого безмежжя

Вечір приймає подобу прани

Справжнього кольору Бетельгейзе,

Сонце, як завжди, зникає рано

В сутінки вогкі, неначе у клейстер.

В шафах ховається павутиння,

Кеплера профіль на амальгамі,

Кіт цокотить у вікно в хатині,

Птаха побачивши в чорній рамі,

Між коридорів твого безмежжя,

Наче примару дешевої склянки,

Що врешті дісталася узбережжя

І б’ється в надірваний край горлянки…