Вже байдуже чи буде в серці мир...

Вже байдуже чи буде в серці мир

І що там коїться тепер навколо

Душа розп’ята, служить тихо спомин

У полі вітер, що літа довкола.

Зім’яті трави в сивому полоні,

Стежки забуті в мороці зірок

Та пам’ять пам’ятає ті долоні,

Твій голос та його окремий крок,

Ту загадковість та сріблясті очі…

Тепер лиш думаєш, за що ж так гірко

Палають міста золотаві ночі

Відміряне життя полині міркою.

Що далі буде та і як з тим жить,

Та чи і варто, якщо все по колу

Співає вітер і той спів тремтить,

Що вже не станеться нічого і ніколи.