Вже день затулений березою

Вже день затулений березою.

Яка навстіжність! Ніч близька,

і рогозою жовтолезою

узброїлась моя рука.

Не підпущу, хай крик відкотиться!

Поставлю свічку на поріг…

Та в’яже ніч-невідворотиця

повісмо скрадливих доріг.

Не промине, як чуже свято,

надійде, стане — лий вогонь

тонкою цівкою вкруг хати,

навколо імені свого.

І чуєш, як в твоїх засіках

у ланці в’яжеться зерно

і цівко витікає з вікон

в посуді зморене вино.

І за переблиском пожежним

ніч не закінчувалась днем,

а спалахом, як і належить,

летючим високо вогнем.

***