“Вже осені кругом передчуття”

Вже осені кругом передчуття…

І павутиння срібно простяглося

між саду віт. Упавши в небуття,

пожовклий лист торкнув моє волосся,

немов шепнув: “Забудь, забудь про все,

як я забув про те, що звем життям ми.

Мене холодний вітер понесе

і замете печальними снігами,

як і тебе — байдужий вихор літ,

і знать ніхто, і знать ніхто не буде,

що ти колись  любив, співав цей світ

і що тебе за це любили люди”.

Як тихо скрізь. Поволі гасне день.

Але, як те, що знову він приходить,

листком пожовклим з дерева пісень

я не впаду у пам’яті народу.

1951