Вже пів віку

Вже пів віку, ніби вчора,

Та ні вже сьогодні

Картини твого життя

Всі як на долоні.

50 років тому

У весняну днину

Послав Господь нам на втіху

Маленьку дитину.

Нарекли дівчатко Люда,

Людочка, Людуся.

Виростала ти на втіху

І нам і бабусям.

В’язали життя

Й тобі дарували,

А де брали ми нитки

Лише самі знали.

Щоб в’язать твоє життя,

Своє розпускали.

Садок, школа, інститут,

Життєві стежини,

Додався ще й Тригуляй,

Бог послав чоловіком

Військову людину.

Там пройшла ліси дрімучі,

Снігові заноси

І ще Тамбов, електрички

З маленьким синочком.

Його везла у садочок,

А сама на працю,

У «Тамбовгражданпроект»,

Там ти прижилася.

Й понесло життя у вирій,

Рік за роком, крок за кроком.

Знову рідна Карлівщина

Стала як життєвим роком.

Появивсь в житті Володя,

Ростили, плекали,

Тепер ви своє життя

Для них розпускали.

Як гриби росли синочки,

Старший вже в аспірантурі

Впертий як і ти в усьому,

Твоя кров, твоя натура.

Добро ти усім даруєш

Із душі-криниці,

І тобі воно вернеться,

Як дзвін із дзвіниці.

Щиро зичу я зустріти

Не одну ще круглу дату!

Зберегти міцне здоров’я,

Ясну думку, працездатність.

І навчитись виживати

В недоречностях життєвих

Пам’ятай, що чорні смуги у житі

Це – лиш миттєвість

Окрім того побажаю

Щоб завжди плече надійне

Із тобою було рядом,

Щоби можна обпертись

І у будень, і у свято.