“Вже в тебе випадають зуби”

Вже в тебе випадають зуби —

Порозумнішати пора.

Сиди тихенько біля груби,—

Хай рана гоїться стара.

Ти все зробив, що міг зробити, —

Були атаки та бої…

А де й кого сьогодні вбито —

То вже болячки не твої.

Іще лишив тобі чимало

Зелений світ, весняний гай.

Зорею небо в роси впало —

Йому служи, його співай.

Душею злийся з небосхилом,

Свій дух за обрії веди

І все, що звав святим та милим,

Утверджуй в серці назавжди.

Та вірний тій потребі добрій,

Я раптом в грудях чую крик:

Хтось навпіл роздирає обрій,

Немов на покуті, рушник.

Хтось темний Сонце загортає

В сукно єфрейторських онуч,

А потім нам його вертає,

Немов для душ важкий обруч…

Тож вибачай, привітна грубо,

Що знехтував тепло твоє:

Обруч на душах — вісник згуби

Погріти рани не дає.

05.02.1974