XVIII “Про театри, цирки та іподроми”

Про театри, цирки та іподроми

не писав тобі ані слова. Й не буду.

Є вагоміші драми, себто погроми:

на прохання люду повісять Юду

чи каструють Будду (яка різниця!)

на вимогу нарсуду в ніч солов’їну.

Я щодня тут їжджу попри в’язницю.

Мене вчать любити всю цю країну.

Мене вчать: найменша сльоза дитяти

важить більше, аніж усі Бутирки,

взяті разом з Луб’янкою. Слід читати

епілептиків. Небо з-поза кватирки

є тотожним небу з-за грат. Це рівні

величини в байдужості і красі. Я

тут щодня проходжу попри катівні,

а мене все вчать: Месія, Росія…

Вчать мене: свобода — лише хвороба,

щось таке, як сифіліс або навіть

як червінка. Зрештою, це оздоба

до в’язниці, якою натхненно править

сам народ і сам же сидить завзято,

як спортсмен, зацікавлений у режимі.

Шапки знято. Голови стято. Свято.

Це коли в божевільнях сплять одержимі.