XX “На останні гроші придбавши лайнер”

На останні гроші придбавши лайнер,

я вбираю очима, писком і мозком

вознесіння в небо стрімке, негайне.

Піді мною, як кажуть англійці, Москов.

Я злітав, а знизу мені махали

сто розлук, сто крил в екстазі шаленій,

рок-зірки, блудниці, посли, генерали,

цар Іван і цар Пушкін. Безсмертний геній

теж махав з постаменту (прощай, друзяко!

Вже тебе не побачу. У нас, під Львовом,

тебе скинули з неба недавно яко

шарлатана і блазня, як мотлох, словом).

Я злетів. Чи протягнеш, Москво, без мене?

Що поробиш — мушу бути південніш.

Залишаю слово своє вогненне.

Все одно без мене буде нужденніш

у твоїх безоднях, кохана Мекко,

до якої вбогі плазують плазом.

Але ти від нас тепер так далеко,

що стає маразмом “навіки разом”!

Добрий вечір, небо і хмари з вати!

Спи спокійно, місто кольору крові!

Я лечу додому колядувати.

Ірванцю назустріч, Неборакові.