“Я більше тебе не покличу”

Я більше тебе не покличу в діброви Едему,

де так нас чекли посестри мої безкорисні —

Надія і Ніжність тремтлива столи застеляли,

а ложе ладнали — Жага й неземна Насолода.

Казали мені — ти приходь з ним по зорі вечірній,

уроча вечеря стоїть на тонкій скатертині,

і чаша труй-зілля, що втому вгамовує денну,

вам серце зворушить, і мужності дасть, і наснаги…

Хоч мить, а в раю, хто із смертних собі в тім відмовить?

Стояв остовпілий, ні кроку ступити не в змозі,

Лиш блиснули очі, й чоло твоє божисте зблідло,

Та торбу свою полотняну тримав наготові.

Чому ж зволікав ти, розгублений мій пілігріме,

на прощу до кого рушаєш, мандрівнику бідний?..

Ворота зачинено. В рай не запрошують двічі.

Іди собі, старче, ціпок не зламай по дорозі.