Я дихав полем

Я дихав полем на межі...

Коли рішучий вересень у розвідку стрибнув,

на серпень наштовхнувшись.

І довелося зачекати... Принишк засмучено.

Він як вужі

сховавсь у затінок вологий, шукаючи шпарину.

Не впустить мить, спрацює як пружина,

коли відчує шанс.

Я дихав полем... Вечір спав.

Не рухались хвилини.

Застигло сонце між дерев.

Десь з озера дістали звуки. Лебеді щось хочуть…

Вигулюють батьки малечу,

що вже достатньо підросла і впевнено гелгоче...

Вечір впав.

Злетіло кілька коників з-під ніг.

І день виразно: «дзинь», - зіткнувся з ніччю.

Сутеніло.

Я дихав полем. Стежка знала

В кого встромити кропиву, кого крізь зарості вести,

кого гілками попекти...

Вертаюсь у безпеку, окрім хірургів-комарів

ніхто не атакує.

Слух зловив.

Ось хто вечірню тишу прорізає.

Дзижчання басове й потужне.

То гелікоптер-гвинтокрил -

великоокий шершень!

На лампу суне голосно й повільно. Ну, привіт..

Я дихав полем на межі...

То було ввечері... Вночі розтали хмари...

Слід зірок об'ємом небо наділив.

І звинуватилось ... когось у страті шершня, комарів,

якоїсь дрібної комахи...

І, навіть слово "м'ясоїд"

застигло понад чорним полем - в поле!

Лейтмотив

пішов, пірнув у хащі, у город, та зник далеко...

Все, нормально, то міражі – фата-моргана.

Вільно дихав полем...

Вересень 2018