я говорив із піском і травою про тебе

я говорив із піском і травою про тебе,

про те, як ти ходиш, які залишаєш сліди,

які в тебе пальці, зап'ястя, коліна і ребра,

я темній воді і білесим човнам говорив

я все розказав їм, я вивернув душу назовні

і взяв свою тінь за руку і амфорний стан;

немов марсіянин, - чужинець у власному домі, -

обличчя знайоме у приступі знову шукав

і кляв, наче різав, траву, що вже знала про тебе,

і рив той пісок, де ти йшла, ніби скрадений звір

я бачив тебе - і в екстазі спліталися стебла,

і піт, наче патока, застив розпечений зір

а ти все цвіла у своїй неправдивій подобі,

ставала то каменем, то образком на стіні,

і тільки лиш родинка, родинка в тебе на лобі

у кожному тілі тебе видавала мені

і я говорив з непроявленим тільки про тебе

і знав, де ти є, і де зустріч наступну знайдем,

бо хто ж, як не ти, зачаїлася в дюнах і стеблах

і десь під водою щосили хитнула човен