я іду на пожар

я іду по червоній землі;

жар пронизує товсті підошви,

і червінь обпіка мені ноги,

у розпечену шкіру проходить,

у сповільнену кров проника.

так виходить із русел ріка,

поглинає тіла і пороги;

мозок тисне й не вірить ні в кого,

не вода – дика магма стобога –

на пожар!

я іду на пожар.

де ж вогонь той,

і де ж та межа,

за якою густі,

високосні

коливаються трави, мов коси,

і високим,

у ямах пророслим

сниться море над вістрям ножа?

дай же лука! я звив тятиву

із волосся, що пахне горілим,

із кісток повиточував стріли.

як відчую годину припливу,

може, вистрелю,

може, помру.

все іду по червоній землі

і пекельний схолоджую гравій –

а часу, як любові, замало.

як червінь мою душу забрала,

то хоч ноги лишила мені.