«Я із жовтоблакиття перший»

Я із жовтоблакиття перший

На фабричний димар зліз.

Журавлиних пісень моїх верші

По цехах розставляю — скрізь.

Годувала мачуха-недоля,

Збайстрював мене батько-кукіль…

І до тебе, матусенько рідна,

Моя крице, прийшов звідтіль…

Низесеньке тобі вітання

І уст моїх вишневий смак…

Нових хвилин підняв медяник,

І з ним — вперед.

По великих шляхах, по майданах,

На бруку міцнім і гулкім,

Ніби з огнищем на Купала Івана,

Я з ним.

Біля мене метушаться, труться

Скалки від розбитої пляшки,

І співають теж революції,

Зітхаючи у минуле важко.

Тільки ще у кізячім царстві

Під вівсяних ланів лепетень,

Догоряючи хвилясто,

В домовину веснянка бреде.

Зі святами тобі упокій,

Я кохав і тебе, як зірчанку,

Повивав пелюшками мрій

Життєздібності ранком.

Бачу розпач і плач дерев,

Коли росник до тебе підходить,

Та даремно, вже сонце оре

Цілину на інакші горо?ди.

Не розчеше чорний пар

Борона мойого натхнення,

Не піду я блукать по степах

І ловити струмки-теревені.

Ох ти, сонце, блискучий кране,

І у нас верещить у заводі,

Тільки має чорний жупан

І по-іншому котить.

Так співай же, сурмо, в цех —

Я із жовтоблакиття перший,

Уловись, синєблузе лице,

У мою журавлиную вершу.