я клякнення, я корок, я кора...

я клякнення, я корок, я кора —

я дятлом гравірований Коран,

я зроговілий подих вітровіїв,

я все, що стовбур зміг відколи мріяв,—

введе мені ще дозоньку оса, —

і те, що сконденсовано-пекуче

на все дупло (чи якось ще) озвучу

або нехай озвучить все роса,—

три покоління за одним листком

зібрались, розпрозоривши геном,

неначебто перевертні некривдні,

бо в пару обертаються опівдні,

коли вже шості чи то сьомі півні,

коли вже я не те щоб і кора,—

а біль, що прикидається корою,—

теши хоча б на дрова, неоНою;

як бризне в очі світелко із ран —

насуне дятел шапочку понижче —

і так не буде чути навіть тиші

08.06.24