Я любила писати вірші

Я любила давити прищі

й припікати їх спиртом;

голяком на стільці,

закинувши ноги на стіл, палити цигáрки.

Я любила ростити вірші́

на веранді бабусиного будинку.

І завше сміялася з херових жартів

— це реакція «зась!», щоб тримати

непотрібні стосунки з тим,

кому кажеш крізь зуби: брате!

Я сипала в горщики кісточки́

і шкіру, віддраєну з п’ят,

відганяла ті кляті хмари мошви,

бо вірші ростуть лише так:

вони часто ростуть із солдатів.

Я любила ростити вірші:

хороша закуска для спирту з глюкозою,

стимулятор начхати-на-них-почуттів,

які цвяхують замлілу голову.

Я заставляла веранду чим трапилось:

глечиками, вазами, чарками, слоїками;

проростали вірші навіть у чайниках.

Їдкі запахи рим — що ви зі мною накоїли!

Я любила (ні!) лишати вірші

на веранді бабусиного будинку,

наглухо закривати від бджіл

і дивитись, як мало-помалу никнуть.

Я втікала на зиму в місто:

там приємніше давити прищі;

в теплі краще думається над змістом

тих зраджених мною віршів,

на морозі

покинутих

звірськи.