Я люблю тебе, Україно, але

Я люблю тебе, Україно, але

коли орда із темних глибин, сльозами кривавими, вмивала нас віками.

Ми були один як всі і всі як один, 

та в поколіннях себе кожен раз втрачали.

Я люблю тебе, Україно, але

серед ангелів, які життя рятували,

обернулися на демонів злості й ганьби

і тебе, моя мила, в кайдани скували.

Я люблю тебе, Україно, але

коли твою землю святу й недосяжну

твої грішні доньки й сини

палили, рубали й знову страчали.

Я люблю тебе, Україно, але

коли від війни покалічені душі,

від втрат та кривавої навали,

відгодована скупість все лізе з діри

і хитро впивається в тебе зубами.

Я люблю тебе, Україно, але

неминуче сталося з нами, народе,

коли замасковані під героїв війни

в кайданах кидали під кулі ворожі.

Я люблю тебе, Україно, але

моє серце розриває нещадно,

як не втратити любов до землі,

коли кров пролилася братами.

Я люблю тебе, Україно, але

дай же сили нам бути єдиними.

Ми посієм любов на роки,

і добро проросте поколіннями.

Я люблю тебе, Україно, але

єднаймося й будьмо єдиними,

і ворог паде від славетної сили,

та в душі нашій всі демони згинуть.

Я люблю тебе, Україно, але

хай пропаще навіки поляже,

і промінь осяє безмежну блакить,

і земля поглине навіки все зле.

Я люблю тебе, Україно, але...