Я не бокал, щоб чекати блиску

Я не бокал, щоб чекати блиску,

Що ж, в мені контраверсійно все

Ти не знайдеш ні малого зиску,

Бо течія мене вглиб занесе.

В гавань вірну корабель–зрадник

Знову зайде, щоб спокій віднайти

В мить агонії хто є порадник?

Може, я це або ти?

Сонце встає наді мною і сумом,

Волі моєї нема, хто ж і вбив?

Ніби в гармонії тільки із трюмом,

Може тепер існувати приплив.

Брудно на палубі – змий усе гасом,

Може, врятує від болю в душі.

Хтось тихо ходить на ланцюзі з часом,

Хтось з словоплину складає вірші…