Я не ділюсь

Я не ділюсь тими ночами, де плакала тиша,

Не кладу на стіл серце, щоб інші ним грали.

Моє слово — замкнений дім, ключі в кишені вишиті,

Мій біль — не глядачам, а тим, хто вміє лікувати.

Вона може кричати, що краще чужа дитина,

Та я знаю: правда — не в гучних словах і позі.

Я виростаю (без рук, що мали б мене гріти),

І вчу свою гордість не зраджувати всує.

Не буду я ставати сценою для їхніх ігор,

Не дам слова — як списа — кинути в мою спину.

Я мовчу, але не зламана; я тихо ставлю кордони:

«Це моє. Це приватне. І я вирішую — кому давати пити».

І коли вони питають, чому я не ділюсь сміхом,

Я відповім: «Бо в мене є совість і дім».

І дулю з маком хай бачать у снах — бо я вже не та,

Хто дозволить себе зневажать за медалі чужі.