Я не стану відомим. х#152

Я не стану відомим

Але запамʼятаюсь в міліонних виразах обличь, що проходячи повз, будуть кривитись і казати: Дарма!

Я запамʼятаюсь посмішкою з під ярма, власно-спотвореного життя, власноруч розкидаючи і збираючи камні.

Я і є ці ставні, на яких будується всесвіт, субʼєктивно, але цьому вченню, не треба вчитись, шукаючи на горі мудреця.

Я не стану відомим, і передсмертний вираз мого лиця, буде ще живим покладено в труну, до низу…

Бо я так хочу!

Читай

Це

Моїм

Голосом!

Думками моїми переварюй кожне слово,

допоки не зтушиться, і не відійде мʼясо від кісток.

Допоки мозок кістковий не вивариться в бульон сенсів поживних і життєвих.

Звістки з газет, про канібалізм, та закатану похоть у банках,

заразять бажанням відчути вигадані аромати Зюскінда, приготовані з клітин жирових.

Я, як і він (аромат) невідомим залишусь на завжди. І не бажаним, і відвертим, і гнилим, і хтивим.

Розпадусь на краплини в повітрі, бризг дешевого атомайзера, і на шкірі твоїй знову буду живим.

Бо ти так хочеш!