“Я не вмирав ніколи — я живу”

Я не вмирав ніколи — я живу

З тих пір, як води землю оросили,

Ні, я не вірю в темряву могили —

Я вірю в сонце, квіти і траву.

Без них я тільки безтілесна тінь —

Вони володарі мойого тіла.

Але душа…

Вона завжди летіла

Кудись у позахмарну височінь.

Та раз людська душа не помира,

Віднині я почну молити Бога:

Хай, Господи, моя душа-небога

Лишається на березі Дніпра.

Вона давно вже зорями не снить.

Якщо не гідна жити у людині,

Нехай живе в простій очеретині

І до людей тоненько дудонить.

У цьому є потреба неодмінна:

Хай каже людям, що прийшла пора

Летіти щирим душам до Дніпра —

Живих і мертвих кличе Україна.

Поглянь: в Дніпрі — Галактики крило.

Це тут, на березі, постане диво:

Підійметься з могили Вічна Діва,

Щоб освятить русинське джерело.

08.04.1978