Я періодично втрачаю себе

Я періодично втрачаю себе

Часто дивлюсь у небо, намагаючи віднайти

Те, що викликає потребу.

В посмішці, в ходьбі по провулках

Лабіринти формуються швидше думки

І от це «я» тягне на дно

Ніби все вирішено так давно

Відмінність з’явилась цікава –

Більше не треба йти на каву

чи ділить це на «лівих і правих»

Просто сягнути кудись на мить

Хай весь світ не бринить,

Його шум вже давно не цікавий

Його шум просто білий,

Прозорий, глухий.

Як той кут, у якому

Я стала знову комусь знайома.