“Я поволі утверджуюсь в істині”

Я поволі утверджуюсь в істині:

Грає нами чиясь рука.

Знову хтось переплутує відстані

Із майстерністю павука.

Ніби справді над небосхилами

Павутина висить нежива —

І такими стають безсилими

В простір викинуті слова.

Навіть сонце, в яке я вірую,

Павутини не прогребе.

І повзе холодок попід шкірою —

Наче знову я втратив тебе.

Завмираю, зітхаючи: важко як!

Через відстані бачу, як ти

Б’єшся в пастці відважною

пташкою

Але чим тобі допомогти?

Тугу в серці моєму не змірити.

Римам теж не здолати її…

Залишається тільки вірити:

Вірю, ластівко, в крила твої.

12.04.1978