“Я пригадав собі один стіжок у горах”

Я пригадав собі один стіжок у горах.

З молодика сідав на нього срібний порох,

А я лежав на нім тихенько, наче звір,

І поглядом ловив сліди падущих зір.

Я ждав, коли прийде косуля їсти сіно,

Вона приходила щоночі неодмінно,

Тремтяча, як зоря, що впала в темнику!

Я ж оглядав її, рожеву й боязку…

Хотів би я побуть ще раз на тому стозі,

Діждатися й тебе в закоханій тривозі,

Почути, як прийдеш, як скинеш киптаря,

Як затремтиш, немов та сарна чи зоря…

***