Я прожив цілу сотню життів

Я прожив

цілу

сотню життів:

в літню спеку від сонця

мене

ховали

Вінтерфелла стіни високі,

товсті,

давні башти,

крипти у темних підвалах.

А коли, навпаки, сніги мели

наче в тому ролику «Фрозен Трона»,

я заходив

у гамірні «Три мітли»

разом з Гаррі, Роном і Герміоною.

І коли

хотілось

рубанути з плеча,

і лишитись без імені,

дому,

боргу,

мене радісним тріском

вогонь стрічав

в головній

залі

Каер Морхена.

А коли світанок яскраво горів

з-за обрію

краєм

сонця

надщербленим,

Волинкар біля Воріт Зорі

мене вітав

вітром у вербах.

Так минали роки:

з їх імли

випливали нові люди,

лиця,

і зникали друзі,

та ці – не йшли,

залишаючись

на

полицях.