Я — Рапунцель

Я зеленоока, світла, мов світанок,

Жила з мачухою, що ззовні — як фарбоване яблуко.

Отто — вітчим, весь час мені шептав:

«Моя дочка сама красива!» — хех, і що з того?

В їхній родині, можливо, вона королева дзеркал,

Але я знаю: краса не в словах і не в балах.

Я росту в вежі, де сонце заглядає,

І кожен локон мій у світлі сяє.

Мачуха реве, Отто киває, як суддя в театрі,

А я сміюся, бо моя краса — не для їхньої драматичної сцени.

Я сама себе обираю, сама себе милую,

І в казці своїй я — головна героїня, без чужих “треба любити”.