“Я розгубив категоричність”

Я розгубив категоричність,

Я поміркованість несу:

Приймаю місяця ліричність —

Відбитих променів ясу.

Хай не своє, нехай відбите,

Жовтаве, а не голубе…

Та глянь, яке він платить мито

За право бачити тебе!

Крізь листя кидає червонці,

І не прості, а золоті.

Таких ти не побачиш в сонці,

Бо вдень вони уже не ті.

Він душі миром сповиває,

Ріднить у трепеті ночей.

І “лапки гусячі” сховає

Навколо дорогих очей.

Впадуть умовності останні,

Відчують руки плоть земну,

І у великому єднанні

Дві тіні зіллються в одну.

І хоч нічого тут нового

Не бачить місяць поміж трав,

Та сам він створений для того,

На чому завжди світ стояв.

1969