“Я сам собі тісний”

Я сам собі тісний.

Словам моїм так тісно,

як сонцю в зворохоблених очах.

Як в тріщину на древнім обеліску

мурашки заповзають,

так в мене

входять зорі

через очі сірі.

Не можу розмістить

в собі все до ладу.

Не можу розмістить

в собі себе самого:

уперто-довго

своє мізерне «я»

протиснуть в рамці днів своїх не можу.

В мені — Дніпро, хати, дерева, люди,

в мені — дощі,

тумани, сонце, сніг…

Щодня в мені

лютує самосуддя:

я закликаю в свідки вся і всіх!

В мені зірки крижинами холонуть, —

примерзли до дерев, людей і хат…

Беру усе, беру усе підряд,

що не вмістилося

в пожадливі долоні.

Човни в долонях,

яблука в долонях.

В долонях риба,

лебеді в долонях, —

весь світ в моєму вічному полоні.

А попереду — зорей міріади!

Щоденно в небі розквіта сто райдуг,

що починаються, я думаю, із мене.

***