“я себе посеред ікони на дерево проміняв”

я себе посеред ікони на дерево проміняв

і ніч прилипає до горла холодним вологим лезом

вони справді кожної ночі підбирають мені імена

і я прикриваю ними свій фіолетовий безум

легше терпіти муку вона виглядає старшою

її благородні стегна прикриті траурним шовком

я привітаю кожного кому дорога ця лажа

доки його в підземному не проковтне тусовка

я можу терпіти кожного третього в цьому світі

мостити ними дорогу якою прийдуть форелі

але вони щоранку примушують мене тремтіти

повернувшись назад у тіло і причинивши двері

та є межа перевтілень старенька самотня земля

де серед зливи богів забракло єдиного бога

постели мені в небі курво я схожий на твоє маля

мене нема на цім світі мене немає нікого