Я щаслива...

Серед тисяч поезій і прози мене ні одна не цікавить, 

я бавлюсь дитячим графіті.

 я знаю, що таке доля.

я завжди – а може й ніколи – була лиш з уявним другом — інші мене не сприймали.

Серед цієї кількості правди я сама вибираю свою. Це і є моя карма і я її до нестями люблю.

Я люблю все кольорове, тому не люблю книжки, а також люблю зимове, тому помру восени.

Я можу бути дорослою і це мені не подобається, тому я обираю завжди бути дитиною.

У мене є вибір!

У мене є свобода!

У мене є мрія!

У мене є щастя!

Я щаслива... Тому інші завжди нещасливі?