Я ще люблю О Боже! Як же так?

Я ще люблю… О Боже! Як же так?

Минуло сто ночей і стільки ж ранків,

як розлетілись мрії по кутках

і розкололось небо на уламки.

А я люблю… На грані, на краю,

усупереч собі і всьому світу,

як немовля, в руках любов несу,

не знаючи, куди її подіти…

Між нами – кілометри сліз і слів

і стіни безкінечного мовчання,

а Він все топче стежку моїх снів

холодними осінніми ночами.

Чомусь мій ангел доторком крила

не врятував від цього божевілля –

пройшовши довгий путь свого життя,

любити так – без права на надію…

Замиготять, минуть холодні дні,

які давно вже стали близнюками,

Він знову увірветься уві сні

й зігріє пальці теплими губами…

І як Він там? У небі? На краю?

Бо відчуваю, що не став щасливим.

Невже я так Його й не розлюблю?!

Скажи мені, мій ангеле безкрилий…