Син Землі

Степи шепочуть стиха із морозним вітром,

Що колискову піснь згубив серед гілля

Самотніх сторожів, залишених в полях -

Безперих ясенів, скитальців гнаних світом.

І я стою, прикований, наче магнітом,

Безмежність спраглими очима охопля...

Ще мить - немає болю й ран, я знов - дитя.

Я - син Землі, і з нею буду монолітом...