Я сумую за парком нашим

Я сумую за парком нашим.

Повернутись би в ті часи,

Коли жити було не страшно,

І веселі почуть голоси.

Не здійснились дитячі мрії.

Розвело нас усіх життя.

Виживаємо, хто як уміє,

Бо назад вже нема вороття.

Хтось в країнах чужих шукає

Неіснуючий рідний дім.

Був народ, а тепер немає.

Всі розвіялися, мов дим.

А на кого землю лишили,

Де пройшли свої перші кроки?

Рідне місто, в якому жили,

Де минули дитячі роки...

На полицях залишили книги.

Хто тепер буде їх читати?

Не забрали свого ведмедя,

Без якого в дитинстві спати

Не могли. А тепер забули.

Став порожнім наш рідний край.

Але те, що давно минуло,

Стане вічним в серцях нехай!

Чи для того ми всі зростали,

Щоб знівечила нас війна?

У дітей безтурботність вкрали.

Україна тепер сумна...

І здається мені інакшим

Цілий світ та душа моя,

Бо сумую за парком нашим,

Де лишилась маленька я.