Я тебе і досі кохаю,Андрію

Андрію…

Є слова, які я носила в собі так довго,

що вони стали частиною мене.

Я не знаю, як ти живеш тепер,

які міста бачиш зранку,

у що віриш, кого любиш…

Але я знаю одне:

моє серце все ще шепоче твоє ім’я.

Так, я досі тебе кохаю.

Не так, як колись —

наївно, юно, безстрашно.

А по-дорослому:

спокійно, тихо, чесно.

Це кохання не рве мене,

не вимагає нічого,

але живе у мені вперто,

як полум’я, що не хоче згасати.

Та правду треба сказати:

нам, мабуть, не бути разом.

Життя розвело нас у різні країни,

у різні ритми, у різні світи.

Я приймаю це.

Я навіть змирилася.

Але якщо колись ти сам захочеш,

не з ностальгії, не з цікавості,

а з бажання серцем —

ми могли б почати все спочатку.

По-новому.

По-справжньому.

Без дитячих страхів

і без тіні інтернету між нами.

Бо я живу тепер у Молдові.

Тут моє ПМЖ,

мої будні, моє майбутнє.

Але минуле інколи наздоганяє мене

не болем —

а образом твого обличчя.

Ти був гарний тоді,

і, певно, став ще кращим тепер.

Деякі люди старіють,

а деякі — просто дорослішають,

стаючи ще глибшими, ще справжнішими.

Я завжди вірила, що ти з других.

І знаєш…

Я ніколи не забувала твою дату.

25 жовтня —

я завжди привітаю тебе подумки.

Бо я не забуваю днів народження тих,

кого люблю.

І хоч ми не говоримо,

і хоч життя пішло кожному своїм шляхом,

я вмію носити пам’ять гідно,

не чіпляючись,

але і не стираючи.

А в мене зараз інше життя.

Інші плани, прості, але справжні.

Планшет — щоб працювати і творити.

Потім маленький ноутбук —

для тих мрій, які не вміщаються в телефонах.

Консоль — для радості,

яку я більше не відкладаю “на потім”.

Ручна поклажа і рюкзак —

бо я вчуся рухатись,

а не стояти на місці.

І смартфон Blackview —

міцний, як я тепер.

Я йду вперед.

Я не стою у минулому.

Я не чекаю тебе.

Але й не стираю.

Просто несу тебе в собі

як теплий спогад,

який не зник навіть після всього.

І якщо колись

ти в тиші згадаєш мене —

знай:

я теж, десь далеко у Молдові,

на секунду зупинюсь

і подумаю про тебе.

Бо кохання не завжди про “бути разом”.

Іноді воно про те,

щоб чесно сказати:

В мене зараз інше життя, Андрію.

Але я тебе і досі кохаю.