“Я тікав від людей”

Я тікав від людей,

Щоб з деревами поговорити —

Добрий спомин мене

Й поза ґратами не полиша.

Задивлялись у воду

Гіллясті мої фаворити —

І світилась над ними

Зеленого сонця душа.

Я їм вірші читав,

Таємницю звіряв чи образу —

Тільки горлиця чула

Та хмарка,

Та тиха ріка.

І ніхто з них

Довіру мою

Не потьмарив ні разу.

І лягала мені на плече

Росяниста рука.

Ми були — мов сім’я.

Нас докупи в’язали незримі

Струни Логосу —

Дух.

Що тримає земне й неземне.

І відомо лиш їм,

Що кажу я оце не для рими:

Нині тільки вони

Пам’ятають живого мене.

21.10.1980