“Я вчився сорок літ, та не навчився досі”

Я вчився сорок літ, та не навчився досі

Губити подих свій в жіночому волоссі,

І гудзики дрібні розстібувать на спині

Я вчився сорок літ, та не навчивсь донині.

А вітер – молодик без всякої науки

Під блузочку твою всуває голі руки,

Розчісує тебе і кучерями грає,

І в приступі жаги спідницю задирає.

Кажу я: “Не дурій, нікчемний грубіяне!”

А ти всміхаєшся, як сонце осіянне,

Так, ніби щастя в тім, щоб посеред дороги

Являти світові стрункі та голі ноги.

***