я весь водоспад

я весь водоспад прозорий і плавний у синьому

стікає лазур із розмаєної голови

хитається щось наді мною тонке і набілене

і губи самі йому шепчуть -

прийди

я знаю цей абрис

підсвічену ламану лінію

блакитний вогонь з-за твердого як обрій плеча

вітальність і лід у звучанні найліпшого імені

статуру що йде як свіча

в ній крики безроті

і місяць за стінами плоті

і тьмариться розум у кучерях срібногустих

нехай твої очі

як ті вулкани скорботні

не буде таких

більше не буде таких

і так мені мало любові в усьому що дихає

і так мені тісно в усьому що ходить й росте

а іноді знаєш -

твоїм би залитися сміхом

знімати плоди із високих і синіх дерев

і щоби той сад весь ряснів і світився сповільнено

щораз розцвітав як до нього притулиш плече

і ти не згорів і я знав у якому із вимірів

душа як вода по каналах твоїх потече