“Я відчуваю над твоїм чолом”

Я відчуваю над твоїм чолом

Прозорої матерії наявність,

Я знаю, то незримий ореол

Показує, що ти – осердя світла.

Ти – світлоносиця, а я – земля,

Заповнена темнотами й насінням.

Торкнись до мене. З мене й проросте

Пшеничний колос, що жадає сонця.

Ти обертаєш в хліб мою снагу

Теплом ласкавим, лагідністю неба,

Та гину я, коли впадаєш в лють

І рвеш вогнем мої пшеничні жили.

Ти гніваєшся. Настає зима.

Мене вкриває снігом моя Мати;

І береже вона мене для тебе,

Бо відає: ти, як весна, прийдеш.

***