“Я визрів і прозрів — мені нема неволі”

Я визрів і прозрів — мені нема неволі

І слово не вмира на зімкнутих вустах.

Душа моя живе, неначе вітер в полі, —

Крилатим немовлям шугає по світах.

Я бачу крізь сонця — я так далеко бачу,

Що байдуже мені до всіх моїх скорбот.

У горі не стогну, в розпуці не заплачу

І скреготом зубів не закривавлю рот.

Я страх відкинув геть, байдужий став до болів.

У грудях миготять зірниці потайні.

Колись я в світі жив. Тепер, позбувшись волі,

Я цілим світом став…

І світ живе в мені.

13.02.1977