Я вкотре з тобою ковтаю простір кімнати

Я вкотре з тобою ковтаю простір кімнати.

І вкотре ці три на чотири ковтають всі наші слова.

Сьогодні назавтра, спакуємо ще трохи чекати.

Сьогодні я знову залишусь спати одна.

І постіль шовкова лизатиме моє тіло.

Холодна й слизька ніби мова твоя повсякчас.

І туга стара, подруга німа, посивіла…

Приходить в кімнату де в стінах сліди після нас.

Я з нею розділю ліжко, тарілку і спокій.

Я їй прочитаю Уайльда відомі рядки.

Людина завжди буде вільна, мов сокіл.

«Та цінна людина, що вчинками стелить шляхи».