“Я встав серед ночі і вийшов у степ”

Я встав серед ночі і вийшов у степ,

У скошене царство моє опівнічне,

Де місяць над стернями наче затерп

І лив у пітьму своє світло магічне.

Воно колихалось, густе, як меди,

Таке золоте і терпке, аж зелене,

Що можна було розпізнати сліди

Усіх, що ходили цим степом до мене.

Озвався бугай — покотилась луна,

Поволі затихла у травах зарічних.

Стогнала в могилі чиясь таїна —

Безмежна, як степ, і глибока, як вічність.