Я вже не знаю чи зумію чи не зумію

Я вже не знаю чи зумію чи не зумію

Фортеця сумнів крихка й тверда як негашене вапно

терни перешкод, океан зневіри я переплести волію

Й ношу в кишені завжди антидот.

Ношу в кишені навіть коли нема кишені

Бо річ ця не зі мною, а в мені

Нехай сміються мені в спину скелі,

Я знайду вихід з кожної печери

Не страшні мені і підводні камінці

Бо я, як і вони була на дні

Я антидот тримаю у руці 

Я й сама антидоту того антипод

Словесна гра… а може, й щира правда

Часто антидот це анекдот 

Бо коли в житті багато турбот, рятують жарти

Чи то від смутку чи від людських пліток

Для когось це щасливі моменти, зібрані з малих пригод 

І без турбот

Це також може бути сильна віра, 

Яка дає стерпіти й пережити все

Це може буть людина

Яка склеює розбите і латає старе.

Носи його завжди поруч як аптечку

Нехай це будуть ліки для душі

Лікуй ним інших і не забувай про себе

Латай ним рани і використовуй як мечі.